NOW EVERYTHING WILL CHANGE / Тепер усе зміниться

Genre: Absurd Comedy / Meta-Theatre

Format: Short Film

Location: Balcony box of an opera theatre

INT. OPERA THEATRE – EVENING

A balcony box. Two chairs.

On one chair stands a stool, and on the stool — an iron.

The distant murmur of the theatre floats up: conversations, footsteps, the rustle of programmes, the orchestra tuning.

A MAN in a crumpled shirt rushes into the balcony box, holding a ticket.

He carefully checks the number on the ticket against the chair number.

He smiles with satisfaction: the number matches.

He is about to sit when he suddenly notices the iron on the stool.

His face freezes in shock and delight.

“It can’t be…”

He glances around — the box is empty.

He quietly pulls out his phone and takes a secret photo of the iron.

He gathers himself, thinking how to start a conversation with the iron.

Then he notices: his shirt is wrinkled.

Panic.

He runs out of the box.

---

INT. OPERA THEATRE – BOX – EVENING (RETURN)

The man returns — his shirt now perfectly ironed.

He hesitates, unsure how to sit to make a good impression.

Applause rises from the main hall.

He joins in, clapping and shouting something,

making his way slowly to his seat.

He sits, as if suddenly noticing the iron.

With exaggerated surprise, he gestures towards the imaginary stage.

His words are drowned out by the applause.

He says his name and offers a handshake to the iron.

The iron, of course, does not respond.

Awkwardly, he pulls his hand back.

---

A minute of uncomfortable silence.

The man suddenly brightens, noticing a waiter (whom we never see).

He clearly places an order for himself and the iron.

A few seconds later, he reaches off-screen,

thanks someone,

and returns with two glasses of champagne.

He sets one glass next to the iron.

He lifts his own, starting a toast —

— but the hall erupts in applause again,

and the man is forced to join in.

---

The applause dies down.

We hear the audience leaving the hall.

The man turns to the iron,

almost reaches out for a handshake,

but changes his mind.

He bows instead and leaves the box.

---

INT. OPERA CORRIDOR – EVENING

The man stands in the corridor,

smiling to himself, speaking softly on the phone:

MAN

Yes, imagine! An iron!

You don’t believe me? I’ll show you the photo later!

Yes! Yes! I think we’ve become friends.

Everything will change for me now.

Everything will change!

---

НАЗВА: Тепер все зміниться

ЖАНР: Абсурдна комедія / Мета-театр

ФОРМАТ: Короткометражка

---

INT. ОПЕРНИЙ ТЕАТР – ВЕЧІР

Балконне ложе. Два стільці.

На одному зі стільців стоїть табурет, а на табуреті — праска.

У залі чути театральний гамір: розмови, кроки, шарудіння програмок, далеке настроювання оркестру.

ЧОЛОВІК у пом’ятій сорочці вибігає на балконне ложе, в руці тримає квиток.

Він уважно звіряє номер на квитку з номером свого стільця.

Він радісно усміхається: номер збігається.

Він уже збирається сісти, але раптом помічає праску на табуреті.

Його обличчя завмирає у шоку й захваті:

«Не може бути…»

Він озирається — на ложі більше нікого немає.

Дістає телефон і потайки фотографує праску.

Він нервово думає, як почати діалог із праскою,

але раптом помічає, що його сорочка пом’ята.

Перелякано вибігає з ложі.

---

INT. ОПЕРНИЙ ТЕАТР – ЛОЖА – ВЕЧІР (ПОВЕРНЕННЯ)

Чоловік повертається — сорочка тепер ідеально вигладжена.

Він довго не може вибрати, як сісти, щоб справити гарне враження.

З великої зали піднімаються оплески.

Він теж починає плескати та щось вигукувати,

повільно проходячи на своє місце.

Сідає, наче випадково помічає праску.

З награнним здивуванням каже щось і жестом показує на уявну сцену —

але через гучні оплески його не чути.

Він називає своє ім’я і простягає прасці руку.

Праска, звісно, не реагує.

Він ніяково прибирає руку назад.

---

Після хвилини незручного мовчання чоловік оживає, помітивши офіціанта (якого ми не бачимо).

Він явно робить замовлення для себе та праски.

Через кілька секунд простягає руки за край кадру, дякує —

і повертається з двома келихами шампанського.

Ставить один келих біля праски.

Піднімає свій і починає говорити тост —

— але зала знову вибухає оплесками,

і чоловік змушений доєднатися до овацій.

---

Оплески стихають.

Чутно, як глядачі виходять із залу.

Чоловік обертається до праски,

хоче простягнути руку для прощання,

але передумує, лише кланяється і йде з ложі.

---

INT. КОРИДОР ОПЕРИ – ВЕЧІР

Головний герой стоїть у коридорі,

радісно, майже шепотом, говорить по телефону:

ГОЛОВНИЙ ГЕРОЙ

Так, уявляєш! Праску!

Не віриш? Я тобі потім фото покажу!

Так! Так! Думаю, ми подружилися.

Тепер для мене все зміниться.

Тепер все зміниться!

—