PRIVATE TIME CAR / Приватна машина часу

Author: Kostyantyn Kozlov

Genre: Dark Comedy / Sci-Fi

Format: Short Film

INT. GARAGE – DAY

Close-up: shiny skin and unshaven stubble against the backdrop of two chins.

Wide shot. A scruffy, slightly plump man with greasy hair walks into the garage.

In the centre — a strange machine, tied with a gift bow. It looks like a giant parcel box with a monitor inside.

V.O. (monologue)

“Humans are disgustingly fragile creatures. Millions of tiny things can kill your body so easily.

People die from illness, old age, accidents — but mostly from their own stupidity.

I don’t want to die.”

The man steps inside the machine. He looks at the switches with satisfaction.

Drops into the seat with a sound of relief, touching everything around.

His hands are dirty, dirt under his nails.

The monitor lights up. A pixelated AI assistant’s face appears.

V.O.

“Well, I know death is inevitable. But I live in an age where we’re constantly on the brink of incredible discoveries — and I can’t allow myself to miss them by accident.”

Close-up: his crotch. He scratches something through his trousers.

The man presses a button.

AI ASSISTANT

You have selected an anime girl voice.

The man smiles, rubs his hands together.

MAN

Right then...

V.O.

“For the past ten years I’ve patiently worked to afford a “one-way trip”. A time machine that can send you into the future.”

MAN

Arrival time — fifty years from now.

Arrival location — this very garage.

Attach the exit coordinates to the garage. Garage to planet. Planet to the Solar System. Solar System to the galaxy.

Begin calculation of the galaxy’s position in the Universe.

On screen, the calculation begins.

MONTAGE:

— The man drinks tea by the time machine’s door.

— Watches anime.

— Sleeps.

— Masturbates.

— Eats instant noodles.

Through the door, the monitor shows the calculation in progress.

V.O.

“We actually cracked time travel long ago — that was the easy part. The real problem was the “departure point” can’t be the “arrival point”. The Universe keeps spinning, and I dread to think how many mice and rabbits have been spat into the future beyond our galaxy.”

The progress bar nears completion.

(The montage timing matches the previous one.)

The man starts to prepare:

— Combs his hair.

— Brushes his teeth.

— Sprays perfume.

— Puts on a shirt.

He notices his weak arms, tries to do push-ups, collapses. Gets up, sits back at the screen.

V.O.

“My plan is simple: I’ve set up automatic payment for my house’s upkeep, rented it out via an agency, insured it. Put a few grand into various banks with compound interest. In fifty years, I’ll have a fortune beyond my wildest dreams and enjoy all the perks of the future. And if I run short again — I’ll just jump another fifty years ahead.”

Silence. Cold light from the monitor, warm light from the lamp inside the machine. Tension builds.

Sweating, the man holds his now clean, neatly clipped finger over the “Start” button.

He’s ready to press it — but the loading isn’t finished.

On screen — the last one percent.

A single cello string note plays.

The loading finishes, the sound cuts out.

He presses the button.

Wide shot. The machine vanishes.

Five seconds of silence.

POV: the man opens his eyes inside the machine. Dim light. Cobwebs and dust everywhere.

He bursts into laughter, almost choking on his joy.

Looks down at his hands — nails long, skin old and wrinkled.

A loud scream.

THE END.

POST credits backstage:

We see an actor trying to connect wires under the monitor.

Female voice, off-screen: So, are you done filming yet?

Man: Nah, I’ve been faffing about with these wires for twenty minutes now.

Sarcastic AI voice: I'm just sent you twenty minutes into the future.

ПРИВАТНЕ ЧАСОВЕ АВТО

Автор: Костянтин Козлов

Жанр: Чорна комедія / Фантастика

Формат: Короткометражний фільм

Мова: Українська

INT. ГАРАЖ – ДЕНЬ

Крупний план: лискуча шкіра і неголена щетина на фоні двох підборідь.

Загальний план. Неохайний, трохи повненький чоловік із засаленим волоссям заходить у гараж.

У центрі — дивний апарат, перев’язаний подарунковим бантиком. Зовні він нагадує велику поштову коробку з монітором всередині.

ГОЛОС ЗА КАДРОМ (монолог)

Люди — до огидного крихкі створіння. Мільйони дрібниць можуть легко вбити твоє тіло.

Люди вмирають від хвороб, старості, нещасних випадків, але здебільшого — від власної тупості.

Я не хочу смерті.

Чоловік заходить усередину апарата. Задоволено розглядає перемикачі.

Опускається у крісло зі звуком полегшення, торкається всього навколо.

Його руки брудні, під нігтями — грязь.

Монітор у коробці загоряється. На екрані — піксельне обличчя AI-помічника.

ГОЛОС ЗА КАДРОМ

Точніше... я знаю, що смерть неминуча. Але я живу в епоху, коли ми постійно стоїмо на порозі неймовірних відкриттів. І я не можу дозволити собі випадково померти і пропустити їх.

Крупний план: ширінка. Чоловік чухає щось крізь штани.

Чоловік натискає кнопку.

AI-ПОМІЧНИК

Вами обраний голос аніме-тьян.

Чоловік посміхається, потирає руки.

ЧОЛОВІК

Ну що ж...

ГОЛОС ЗА КАДРОМ

Останні десять років я терпляче працював, щоб зібрати на “в один кінець”. Машину часу, що може надіслати тебе в майбутнє.

ЧОЛОВІК

Час прибуття — через п’ятдесят років від поточного моменту.

Місце прибуття — цей самий гараж.

Прикріпи координати виходу з подорожі до гаража. Гараж — до планети. Планету — до Сонячної системи. Сонячну систему — до галактики.

Починайте розрахунок розташування галактики у Всесвіті.

На екрані починається розрахунок.

МОНТАЖ:

— Чоловік п’є чай біля дверей машини часу.

— Дивиться аніме.

— Спить.

— Мастурбує.

— Їсть швидкозаварювану локшину.

Крізь двері видно, як на екрані йде процес розрахунку точки у космосі.

ГОЛОС ЗА КАДРОМ

Насправді ми давно вже відкрили подорож у часі. Це було раз плюнути. Проблема була в іншому — “точка відправлення” не може бути “точкою прибуття”. Всесвіт постійно крутиться. Я боюся навіть уявити, скільки мишей та кроликів виплюнуло в майбутнє за межами нашої галактики.

Індикатор завантаження наближається до кінця.

(Цей монтаж по таймінгу співпадає з попереднім)

Чоловік починає готуватись:

— Розчісує волосся.

— Чистить зуби.

— Бризкає парфум.

— Одягає сорочку.

Він помічає свої хилі м’язи, намагається зробити кілька віджимань, але падає. Встає, знову сідає перед екраном.

ГОЛОС ЗА КАДРОМ

Мій план простий: я оформив автоматичну оплату утримання будинку, здав його в оренду через агенцію, застрахував. Поклав по кілька тисяч у різні банки під складний відсоток. Через п’ятдесят років матиму статок, який мені й не снився, і зможу насолоджуватись перевагами майбутнього. А якщо моїх коштів знову не вистачить — повторю стрибок іще на п’ятдесят років уперед.

Тиша. Світло різке, холодне від монітора, тепле від лампи у машині. Напруга зростає.

Чоловік, спітнілий, тримає вже чистий палець із підстриженими нігтями над кнопкою «Пуск».

Він готовий натиснути, але завантаження ще не завершилось.

На екрані — останній відсоток.

Грає одна нота віолончелі.

Завантаження закінчується, звук обривається.

Палець натискає кнопку.

Загальний план. Машина зникає.

П’ять секунд тиші.

POV ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ: він розплющує очі всередині машини. Світло тьмяне. Усюди — павутиння і пил.

Чоловік починає сміятися, майже захлинаючись від радості.

Опускає погляд на руки — нігті довгі, шкіра стара й зморшкувата.

Гучний крик.

КІНЕЦЬ.

Піcлятитровий бекстейдж:

Ми бачимо як актор намагається з'єднати провода під монітором.

Жіночий голос за кадром: ну що ти там, вже дознімав?

Чоловік: Та ні, я тут вже хвилин двадцять мудохаюсь з проводами.

Саркастичний голос АІ: Це я надіслала тебе на 20 хвилин у майбутнє.